ОБРАННЯ ПІДСУДНОСТІ
    Суть. Суд, який розглядатиме справу, визначається за правилами про підсудність. Право вибору суду позивач має у випадках:
1) коли щодо його справи встановлено альтернативну підсудність (ст. 126 ЦПК України);
2) коли позов пред'являється до кількох відповідачів, які проживають або знаходяться в різних місцях (ст. 131 ЦПК України).
    Якщо позовні вимоги сформулювати так, як це зазначено у ст. 126 ЦПК або залучити до справи декількох відповідачів, позивач може обрати суд. Згодом, під час розгляду справи по суті, підстава та предмет позову корегуються.
    Застосування. Цей тактичний прийом дозволяє позивачу обрати суд навіть тоді, коли закон такої можливості йому не надає. Але і в цьому випадку вибір небезмежний. Підсудність визначається місцем проживання однієї із сторін або місцем заподіяння шкоди, або місцем виконання договору. Тому навіть коли передбачена альтернативна підсудність, право вибору обмежується декількома судами, у більшості - двома. Але і така альтернатива для позивача може мати істотне значення. Ще до подання позову, він намагається збільшити свої шанси на успіх у процесі. Обираючи підсудність, позивач враховує, що:
    1. Судитися краще на «своєму полі», тобто у місті, де позивач постійно проживає. Це особливо відчутно, коли сторони проживають у різних містах. По-перше, мінімізуються витрати на участь у процесі (не треба доїжджати, знімати житло та ін.). По-друге, створюються організаційні та матеріальні ускладнення для іншої сторони: вона повинна резервувати час для участі в засіданнях, витрачати кошти на доїзди та перебування у чужому місті.
    2. Судитися краще там, де вплив відповідача на суд найменший. Цю обставину потрібно брати до уваги, коли відповідач є впливовою фігурою у певному місті, наприклад, у зв'язку із займаною посадою, популярністю та ін. Суддя, який розглядатиме справу за участю такого відповідача, підсвідомо допускає, що результат справи може вплинути і на його особисті стосунки із відповідачем. Не бажаючи їх псувати, він може прийняти рішення на користь відповідача без достатніх на те підстав.
    Чим далі «виманити» відповідача від місця його найбільшої впливовості, тим менше означені вище фактори впливатимуть на суд.
    3. Судитися краще там, де відповідачеві незручно. Незручність може виявлятися у тому, що суд, який розглядає справу, знаходиться далеко від постійного місця проживання відповідача. Тому відповідач не буде з'являтися в судові засідання, не зможе вчасно знайомитися з матеріалами справи, готуватися до процесу. До речі, віддаленість проживання суди не вважають поважними причинами неявки в засідання.
    4. Судитися краще там, де можна забезпечити собі додаткові можливості. З метою психологічного впливу на суд та інших учасників процесу, позивач може привести до залу суду глядачів, запросити телебачення, створити зі своєї справи резонансну подію, сформувати позитивну громадську думку та ін. Реалізація цих можливостей багато в чому залежить від місця, де відбуваються основні події. У місцевості, де позивач прожив усе своє життя, у нього одні можливості, в Києві - інші.
    Місце проживання сторін має важливе значення для визначення підсудності, але закон не зобов'язує суд перевіряти справжність цих відомостей. Судді вірять сторонам. Початково, суд дізнається про адресу сторін із позовної заяви. Щодо справжності адреси позивача сумніву не буває, адже він сам її повідомляє. Одночасно припускається, що він знає, де саме мешкає відповідач. Але не завжди це так.
    Позивач може надати суду неправдиві відомості як про своє, так і про місце проживання відповідача. Наприклад, для обрання бажаної підсудності або для того, щоб відповідач не міг взяти участі в судових засіданнях.
    Уявімо ситуацію, коли позивач навмисно зазначить у позовній заяві таку адресу, за якою відповідач не проживає. Суд про обман не знає і надсилає всю судову кореспонденцію (повістки, ухвали та ін.) на несправжню адресу. Відповідач, звісно, не реагує і до суду не з'являється. Відповідно до ст. 172 ЦПК України, суд відкладає розгляд справи у разі неявки в судове засідання однієї із сторін або будь-кого з інших осіб, які беруть участь у справі, щодо яких немає відомостей про вручення їм повісток.
    У разі повторної неявки в судове засідання, незалежно від причин, суд розглядає справу за наявності у справі достатніх матеріалів про права та взаємовідносини сторін. У разі, якщо суд визнає потрібним, щоб сторона, яка не з'явилась, дала особисті пояснення, він відкладає розгляд справи. У разі неявки в судове засідання відповідача і на цей раз, суд розглядає справу на підставі наявних у справі матеріалів.
Отже, суд може двічі, максимум тричі викликати відповідача, і якщо він не з'явиться, зобов'язаний розглянути справу на підставі наявних матеріалів, тобто тих, які надав позивач. Можна сказати більш ніж впевнено: рішення буде на користь позивача.
    Читач може заперечити, що обман рано чи пізно розкриється, наприклад, під час виконання рішення, відповідач його оскаржить і суд скасує рішення. Можна було б погодитися, якби не строки. Відповідно до ст. 21 Закону України «Про виконавче провадження»1 , строк пред'явлення виконавчого листа до виконання складає 3 роки. Максимальний строк для касаційного оскарження рішення - 1 рік з дня його проголошення (ст. 321 ЦПК України). Після спливу цього строку, він не поновлюється незалежно від причин пропуску. Різниця - 2 роки. Отже, позивач може зачекати, доки спливе максимальний строк оскарження рішення (1 рік), і матиме ще 2 роки для того, щоб звернутися до виконавця. Навіщо йому поспішати?
    Як протидіяти такому брудному прийому? У цій ситуації відповідач може звернутися до місцевого суду з заявою про перегляд рішення за нововиявленими обставинами. Він повинен буде довести суду, що неправильна адреса, зазначена у позовній заяві,- це істотна для справи обставина, що не була і не могла бути йому відома. Відповідач повинен надати докази про справжнє місце проживання під час розгляду справи і докази про те, що він не проживав за адресою, зазначеною позивачем. Одним словом, відповідач повинен доказати, що він не знав і не міг знати (його не могли повідомити друзі, родина та ін.) про розгляд справи. 1 все це потрібно зробити протягом З місяців з дня відкриття нововиявлених обставин.
    Про деякі рішення, наприклад, за позовами про визнання, відповідач може не знати упродовж тривалого часу. Вони не виконуються примусово, а тому коло осіб, які знають про рішення, ще менше. Фактично, позивач може отримати копію рішення, покласти його в шухляду і використати лише тоді, коли відповідач вже не зможе заперечити. Наприклад, після його смерті.
    Свої процесуальні «дрібнички» потрібно враховувати у позовах до юридичних осіб. Відповідно до ст. 125 ЦПК України, вони подаються за місцем знаходження їх органу управління. Аналогічно, місцезнаходження юридичних осіб визначається й у ст. ЗО Цивільного кодексу України. Такий підхід не відповідає вимогам часу. Органи управління юридичних осіб - фізичні особи (наприклад, директори) не мають місця знаходження, а мають місце проживання. Зміна місця проживання директора чи зміна директора повинні були б призводити до зміни місця знаходження юридичної особи. Контролювати це складно. А якщо взяти до уваги, що директор може мати декілька місць проживання або взагалі не мати в Україні постійного місця проживання, то абсурдність такого підходу стає очевидною. Саме тому практичні органи орієнтуються на зареєстроване місцезнаходження, зазначене в установчих документах та свідоцтві про державну реєстрацію. Але й воно не завжди відповідає фактичному. Ця проблема позначається і на процесуальних відносинах.
    Приклад. Приватне підприємство «X» зареєстроване за місцем знаходження приміщення, яке воно орендує у гр. Явор- ського. У зв'язку з несплатою орендної плати Яворський розірвав договір. Підприємство приміщення звільнило, але заборгованість сплатити відмовилося, мотивуючи це тим, що за кошти підприємства було зроблено ремонт, вартість якого відповідає сумі заборгованості.
Яворський звернувся до суду з позовом про стягнення простроченої орендної плати. У позовній заяві зазначив місцезнаходження відповідача, яким є адреса орендованого приміщення. Така ж адреса зазначена у свідоцтві про державну реєстрацію підприємства, яке надав суду позивач. Судова кореспонденція надсилалася відповідачу за вказаною адресою. Але відповідач її не отримував.
    Після декількох відкладень розгляду справи, суд задовольнив позов повністю.
Відповідач оскаржив рішення в касаційному порядку, посилаючи на те, що не знав і не міг знати про судовий процес, що позивач навмисно повідомив суду неправильну адресу аби підприємство не мало можливості захиститися.
    Позивач заперечував. На його думку, місцем знаходження підприємства є місце, за яким воно зареєстроване. Оскільки у день звернення до суду підприємство було зареєстроване за місцем знаходження орендованого приміщення, то він зобов'язаний був зазначити саме цю адресу. Іншої він і не знав. Приклад умовний, тому невідомо, як би Верховний Суд України вирішив скаргу. Вважаю, що мав би відмовити. Позивач повідомив правильну адресу, адже діє презумпція справжності зареєстрованого місця знаходження. Зміна місця перебування повинна супроводжуватися державною реєстрацією, як того вимагає ст. 8 Закону України «Про підприємництво». Усі негативні наслідки за невиконання цього обов'язку настають для підприємства. Тому той факт, що в момент подання позову він знав, що відповідач за цією адресою відсутній, не є поважною причиною неявки в судове засідання.
    Позивач може повідомити суду неправдиві відомості й про своє місце проживання. Це використовується для обрання бажаної підсудності, у випадках, коли законом передбачено можливість звернення до суду за місцем проживання позивача.
Приклад. Відповідно до ст. 126 ЦПК України, позови, що випливають з авторського права, можуть подаватися за місцем проживання позивача. Позивач проживає у м. Стрию, відповідач -ум. Вінниці. Жоден із цих судів позивача не влаштовує. Він бажає, щоб справу розглянув Печерський місцевий суд м. Києва.
Позивач знаходить контактну особу, що мешкає у Печер- ському районі, і домовляється з нею про передачу пошти позивача, що буде надходити на її адресу. У позовній заяві позивач зазначає цю адресу як місце свого постійного проживання. На вимогу суду, можна й докази надати: договір безоплатного користування майном, договір найму (оренди) житла.
    У процесі розгляду справи судова кореспонденція надходить на зазначену адресу і передається чи повідомляється позивачеві.
    Як протидіяти використанню брудної тактики з несправжніми адресами? Треба гадати, що без змін у законодавство тут не обійтися. Потрібна норма про те, що суд зобов'язаний перевірити достовірність місця знаходження відповідача, повідомленого позивачем, якщо відповідач не з'являється в судове засідання і не повідомляє про причини неявки. Відомості про місцезнаходження сторін повинні входити до предмета доказування по кожній справі.
    Знаємо три методи впливу на формування підсудності:
    1) залучення співвідповідачів;
    2) корегування позовних вимог;
    3) пред'явлення позову до відповідача, місце проживання якого невідоме.
    2.1. Залучення співвідповідачів. Після того, як позивач визначився із бажаним для нього судом, визначається коло відповідачів по справі.
    Якщо у справі бере участь декілька відповідачів, позов може бути пред'явлений за місцем проживання одного із них. Таку підсудність часто теж називають альтернативною. Але думається, що це не так. Загальне правило про підсудність цивільних справ за місцем перебування відповідача тут не міняється. Альтернатива виникає лише внаслідок співучасті на стороні відповідача.
    Місце проживання відповідачів позивач змінити не може. Тому альтернатива тут є випадковою.
    2.2. Корегування позовних вимог. Якщо місце проживання відповідачів не забезпечує можливості обрати бажаний суд, настає черга корегувати позовні вимоги. Починати потрібно із ст. 126 ЦПК, яка визначає вичерпний перелік справ альтернативної підсудності, зокрема:
    - позови про стягнення коштів на утримання (аліменти);
    - позови про встановлення батьківства;
    - позови працівників, що випливають з трудових правовідносин;
    - позови, що випливають з авторського права;
    - позови, що випливають з права на відкриття, винахід, корисну модель, промисловий зразок та раціоналізаторську пропозицію;
    - позови про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також втратою годувальника;
    - позови про поновлення трудових, пенсійних і житлових прав, повернення майна або його вартості, зв'язані з відшкодуванням шкоди, заподіяної громадянинові незаконним засудженням, незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, незаконним застосуванням взяття під варту як запобіжного заходу, незаконним накладанням адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт;
    - позови про відшкодування шкоди, заподіяної майну громадян або юридичних осіб;
    - позови громадян, що пов'язані із захистом їх прав як споживачів товарів (робіт, послуг);
    - позови, що випливають з діяльності філіалу юридичної особи;
    - позови про стягнення збитків, завданих зіткненням суден, а також про стягнення винагороди за допомогу рятування на морі;
    - позови про розірвання шлюбу з особами, визнаними в установленому порядку безвісно відсутніми, недієздатними внаслідок душевної хвороби або недоумства, а також з особами, засудженими за вчинення злочину до позбавлення волі на строк не менш як три роки;
    - позови про розірвання шлюбу у випадку, коли при позивачеві є неповнолітні діти або коли йому за станом здоров'я чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача важко.
Корегування відбувається у двох напрямках:
    2.2.1. До основної вимоги додасться додаткова, яка передбачена у ст. 126 ЦПК. Наприклад, основна вимога - витребування майна з чужого незаконного володіння. Вона розглядається судом за правилами загальної підсудності, тобто за місцем знаходження відповідача. Позивача цей суд не влаштовує. Для зміни підсудності, він до позовної заяви додає ще одну вимогу - про відшкодування шкоди, заподіяної цьому майну. Такі позови, за ч. 4 ст. 126 ЦПК України, можуть пред'являтися також за місцем заподіяння шкоди. Саме в цей суд позивач і звертається.
    У ході судового розгляду суд дій де висновку про безпідставність другої вимоги, і в її задоволенні відмовить. Позивач заперечувати не буде, оскільки він з самого початку знав про безпідставність цієї вимоги. Основна ж мета - обрання бажаного суду (зміна небажаного), досягнута.
    2.2.2. Основна вимога корегується відповідно до ст. 126 ЦПК України. На попередньому прикладі, замість вимоги про витребування майна, позивач заявляє вимогу про відшкодування шкоди. Згодом, під час розгляду справи по суті підставу та предмет позову змінює.
    За загальним правилом, забороняється передавати до іншого суду справи, розпочаті розглядом по суті. Потрібно враховувати, що відповідно до ст. 178 ЦПК України, розгляд справи по суті починається доповіддю одного з суддів. Якщо предмет та підставу позову змінити раніше, то суддя може передати справу до іншого суду.
    Корегування позовних вимог, як метод впливу на підсудність, дієвий лише до порушення справи.
    У більшості судів існує внутрішній розподіл компетенції між різними суддями. В його основі лежить спеціалізація або територіальна ознака. Знаючи цей розподіл, а він часто доводиться до відома відвідувачів, позивач може ще до подання позовної заяви з високою ймовірністю знати, хто саме із суддів буде розглядати його справу.
    2.3. Пред'явлення позову до відповідача, місце проживання якого невідоме. Альтернативна підсудність передбачена за позовами до відповідачів, місце проживання яких невідоме (ч. 7 ст. 126 ЦПК України). У цьому випадку позови можуть бути пред'явлені:
    1. За місцем знаходження майна відповідача;
    Законодавець не розкриває змісту вжитого у нормі поняття «майна». Тому виходити потрібно з його загально-правового значення. Майно - це речі та майнові права. Місцезнаходження можуть мати лише речі.
    Майно відповідача може знаходитися у різних місцях.
Тому позивач має право вибору підсудності, і,дозволяється враховувати предмет позову.
    Місцезнаходження майна відповідача повинне бути достовірно встановлене. Тому до позовної заяви необхідно додати докази на підтвердження місцезнаходження майна. В іншому випадку суддя залишить позовну заяву без розгляду.
    Місцезнаходження майна відповідача повинне стверджуватися письмовими доказами, адже лише вони можуть бути додані до позовної заяви. Такими можуть бути довідки про те, яке майно належить відповідачеві та де воно знаходиться (довідки органів технічної інвентаризації, землевпорядних відділів, державної автомобільної інспекції, місцевих рад та ін.). Оскільки відповідач може змінити місцезнаходження спірного рухомого майна, а це впливатиме і на підсудність, разом з позовною заявою доцільно заявляти клопотання про накладення арешту на це майно, його вилучення і передачу на зберігання третій особі.
    2. За місцем його тимчасового перебування;
    Тимчасове перебування відповідача - це місце, де він фактично знаходиться. Це може бути готель, квартира друзів, квартира, яку він наймає, та ін. Для того, щоб заявити позов за місцем тимчасового перебування відповідача, суду потрібно довести, що відповідач перебуває саме там. Готель може дати довідку, друзі та наймодавці жодної довідки, швидше за все, не дадуть.

    Услуги